Що робити, якщо дитина всього боїться?

Страх є цілком нормальною, базовою емоцією, яка покликана захистити людину. Ми живемо з вами тут і зараз, бо наші предки боялися шелестіння трави в темряві та інших невідомих речей. Це було питанням виживання. Але в нашому світі немає таких загроз, що мали наші пращури, тому слід відрізняти нормальні прояви страху від патологічних. Особливо це стосується дітей, які можуть боятися, на ваш погляд, банальних речей. І цим доводити себе до стану панічної атаки, перетворюючи спокійне життя родини на марафон від атаки до атаки.

Ми зібрали для вас практичну добірку порад психологів, що робити, коли страшно і як діяти якщо дитина всього боїться.

Який страх є нормою, а який — патологією?

Це нормально, коли маленька дитина боїться. На початку життя вона знає про світ небагато. А тому може фантазувати та додумувати, що може статися, замість того, щоб формувати логічні припущення. До того ж якщо батьки постійно зайняті та на питання дитини не відповідають, або відповідають дуже стисло, або кажуть: «Підростеш — дізнаєшся», то дитина може вигадати собі дитячі страхи. Для дошкільнят це норма, а от діти шкільного віку мають зменшити кількість побоювань із часом.

Однак, звертайте увагу, якщо дитина стає дорослою і страх чогось конкретного дорослішає разом, із нею, то він може перетворитися на фобію. Тут потрібно розбиратися за допомогою психолога.

Як відрізнити фобію від страху

Фобія пригнічує дитину, змінює психоемоційний стан. Ви перестаєте бачити вашу грайливу, життєрадісну дитину. Натомість вона проявляє байдужість або сум.

Може проявлятися тривога, агресивність, аутоагресія, дратівливість. Дитина може відчувати сплеск декількох негативних емоцій водночас.

Під час спалаху фобії дитина може робити неконтрольовані речі. Наприклад, тікати від страху, не бачачи, що біжить на проїжджу частину дороги під червоне світло світлофора.

Які є фобії та як вони виникають?

У дітей бувають соціальні та шкільні фобії, фобії пов’язані із тілом та хворобами, фобії ситуативні та природні. Головне спостерігайте за дитиною, і помічайте яка саме ситуація, людина, тварина, місце, явище спричинило тривогу і страх. Тоді зможете, зрозуміти як діяти далі.

До причин дитячих страхів слід відносити:

• Сімейні конфлікти
• Авторитарний стиль виховання
• Фізичні покарання
• Брак уваги до дітей
• Суворе виховання у школі чи садку
• Негативний досвід (вкусила собака, потрапляння в лікарню)
• Вплив медіа

Дитяча уява здатна на багато що. Вчитель, що кричить, може стати монстром. Страх того, що сім’я розпадеться, може стати ямою, глибокою могилою.

Коли дитина пов’язує певні події зі своїми фантазіями, вона може почати панічно лякатися всього. Наприклад, якщо дитина була на похороні в молодшому шкільному віці й там було багато квітів, то вона може пов’язати квіти із втратою рідної людини та боятися їх. Звісно, коли стається трагедія в родині, може бути так, що немає ні часу, ні ресурсу пояснювати все дитині, але про це не слід забувати. Можна поговорити трошки згодом, але обов’язково розповісти все як є. Але з поправкою на вік дитини, тобто так, щоби їй було зрозуміло і без зайвих подробиць. Так треба діяти якщо йдеться про молодший шкільний вік, а з підлітками, звісно, треба розмовляти на рівних позиціях і чесно.

Як не слід спілкуватися із дитиною, яка боїться

Не слід применшувати страхи. «Чого ти злякався / злякалась, це ж лише маленький павучок!» — і варіації на цю тему. Тим самим ви показуєте дитині «неправильність» її почуттів, що вона поводить себе ненормально. Це призводить до тривожності та розуміння, що вона (дитина) якась «неправильна». Замість цього, визнайте факт: «Ти відчуваєш страх, тому що бачиш павука». А потім поговоріть з нею про це. І більше слухайте, ніж давайте оцінки ситуації.

Не кажіть протилежне. «Мамо, ця собака мене вкусить!». А ви за секунду: «Ні, це добра собака, вона тебе ніколи не вкусить». Дитина в моменті може і придушити відчуття страху, тому що мама краще знає. Проте це пружина, яку стискають, і потім вона може вистрілити дуже сильно.

Не гартуйте стійкість силоміць. Деякі батьки вважають: якщо дитина боїться залишатися сама або боятися темряви, її необхідно залишати на самоті, або частіше відключати їй нічник, щоби спала в темноті. Або якщо дитина боїться води, то кидають її у воду. Так ви перетворюєте звичайний страх на фобію. До цього ще може додатися відчуття, що світ дуже небезпечний і ні від кого не можна чекати допомоги. Не робіть цього. Переляк у дитини перш за все потребує вашої підтримки та того, що ви з розумінням поставитесь до виникнення страху, а потім допоможете.

Важливо не плутати страх із примхами. Страх дитина контролювати не може ні вольовим зусиллям, ні логічними міркуваннями. Тому не розглядайте страх вашої дитини як каприз: «Подумаєш, хоче спати зі мною. Ага, темряви вона боїться? Ану марш до кімнати! Доросла вже!» — для дитини це може бути дуже тяжким переживанням.

Не карайте і не соромте дитину за страх. Покарання додадуть ще один страх у скарбничку емоційного стану вашої дитини. А крім того, ви втратите довіру та взаєморозуміння. Дитина буде знати: коли у неї неприємності, то до вас підходити не можна, бо ж ви ще й покараєте на додачу. Сором діє інакше. Дитина починає бачити світ ніби викривлено. Поступово вона почне вважати себе поганою та нікчемною через те, що вона відчуває страх. І кожен епізод в її житті, який супроводжуватиметься страхом, буде руйнувати її самооцінку. Дитина може замкнутися у собі.

Не опікуйте надмірно. Часом батьки дуже прагнуть захистити дитину від усього. Опікуючи її в такий спосіб, вони формують «бульбашку», яка, на жаль, не відповідає реальному світові. Інколи потрібно дозволити дитині «зустрітися» зі своїм страхом. Це можна зробити у безпечний спосіб. Якщо дитина боїться собак, то можна подивитися на велику собаку з безпечної відстані, при цьому підтримуючи дитину, проявляючи спокій та турботу. Можливо, якщо дитина поспостерігає за собакою, послухає її гавкіт, побачить, як вона грається, то її страх трошки зменшиться. Розвиток гнучких навичок, таких як емоційна саморегуляція, є важливим моментом, тому варто приділяти увагу софт скілс.

Дитячі страхи і методи їх подолання

Є набір способів, як подолати страх у дитини. Але якщо ви бачите, що самі не можете впоратися, будь ласка, зверніться до дитячого психолога. Це ніяк не означає, що ви погані батьки для своєї дитини і щось недогледіли, а навпаки, свідчить про вашу розумну, виважену батьківську позицію. Батькам також варто враховувати, що іноді причиною тривожності можуть бути труднощі з артикуляцією чи мовленням, і тут допоможуть логопеди.

А вдома можна спробувати таке:

• Розпитайте про страх. Потім спробуйте змінити емоцію. Наприклад, розказати щось смішне. Якщо дитина відчуває боязнь комах або павуків, покажіть їй, як вони виконують «танці» для своєї обраниці, смішно вигинаючи черевце. Розкажіть, як вони живуть, де. Звісно, якщо дитина заперечує, не слід діяти силоміць. Але якщо вдасться, ви заміните емоцію, а можливо, ще дізнаєтесь, що за цим стоїть. Наприклад, дитина боїться не самих павуків, а павутиння, бо за ніч ковдра обплутує її, і вранці він/вона прокидається, наче в пастці. Це особливо важливо, коли йдеться про фобію комах.
• Намалюйте страх. Так ви і дитина наочно побачите, як він виглядає. Потім можна створити з нього кумедного персонажа. Можна порвати його і законсервувати в банку. Малюйте частіше. І дитина побачить, що страх не такий великий і що вона здатна з ним упоратися. Для розвитку концентрації та внутрішнього спокою дуже корисними можуть бути заняття з шахів.
• Демонструйте страх, якщо це можливо, з безпечного ракурсу. Тобто поволі, потроху показувати об’єкт страху, щоби дитина розгледіла його і він перестав на неї так впливати. Наприклад, якщо дитина боїться змій, то можна показувати фото, потім сходити до зоопарку подивитися на них у тераріумі, хай гід розповість про них цікаві факти. Але якщо дитина боїться та не хоче цього робити, ні в якому разі не можна робити це силоміць. У вас буде зворотний ефект.

Кожен епізод страху в житті дитини може перейти у фобію, а може допомогти їй повірити у власні сили та стати сміливішою. Ви як батьки можете стати опорою для дитини та показати, що світ прекрасний та безпечний.